Сайт працює в режимі наповнення, дякуємо за розуміння.
135 років тому, 22 жовтня 1890 року, в селі Дащенки (нині Прилуцького району Чернігівської області) народився Аверкій Матвійович Гончаренко – полковник Армії Української Народної Республіки, командир українських частин у бою під Крутами у 1918 році, військовий мемуарист.
Аверкій Гончаренко з відзнакою закінчив Чугуївське юнкерське піхотне училище. Був учасником Першої світової війни – капітан, командир батальйону. 1917 року викладав тактику в Київський школі прапорщиків.
У січні 1918 року А.М. Гончаренко командував першим куренем першої юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького.
29 січня 1918 року командував загоном із декількох сотень студентів, гімназистів, вільних козаків, які протистояли кільком тисячам більшовицьким солдатам і матросам на залізничній станції Крути. Цей бій увійшов в історію України як приклад героїчної боротьби української молоді за свою незалежність.
Після бою під Крутами Аверкій Гончаренко працював у Головному шкільному управлінні військового міністерства УНР і Української Держави. Восени 1918 року призначений військовим командиром Летичева, із лютого 1919 року – помічником губернського коменданта Поділля. Згодом призначений начальником канцелярії Головного Отамана Симона Петлюри.
Після завершення Української революції А.М.Гончаренко оселився в Галичині, де займався українською кооперацією. 1938 року з час описі «За державність» опублікував свої спогади про бій під Крутами. Після Другої світової війни Аверкій Гончаренко мешкав у Великій Британії, США. Уряд УНР в еміграції присвоїв йому звання полковника. Помер Аверкій Гончаренко 12 квітня 1980 року у США. Сучасні статті відходять від радянських міфів і розглядають Гончаренка не просто як учасника окремої битви, а як фахового кадрового військового, чий досвід Першої Світової війни допоміг ефективно організувати оборону під Крутами. Його власні спогади («Бій під Крутами») залишаються найважливішим документом для істориків. Вони дозволяють реконструювати події січня 1918 року без перекручувань та зайвого пафосу, з суто військової точки зору. Дослідження його життя після Другої світової війни відкривають не лише як офіцера, а й як активного громадського діяча. Він до кінця днів опікувався українськими ветеранами, займався благодійністю та підтримував державницьку ідею. Складна, але цілісна біографія: автори аналітичних статей підкреслюють, що попри всі складні історичні повороти ХХ століття (зокрема, службу в дивізії «Галичина»), мотивом Гончаренка завжди залишалась безкомпромісна боротьба за Незалежність України.
Завідуюча відділом просвітницької,
краєзнавчої діяльності та екскурсійної роботи
Смоловик Л.М.
Відповідальність за правдивість, точність історичних відомостей, несе автор.
Статтю подано в авторській редакції.
