Сайт працює в режимі наповнення, дякуємо за розуміння.
111 років тому, 29 квітня 1915 року, розпочалися бої за гору.
Гора Маківка висотою 958 м знаходиться у Високому Бескиді, нині за 8 км від селища Славське Львівської області. Під час Першої світової війни, з 29 квітня до 4 травня 1915 року, за цю панівну висоту точилися запеклі позиційні бої між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії Ігнаца Фон Фляйшнера (до складу якої входили українські січові стрільці) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана. Контроль над Маківкою був потрібен росіянам задля подальшого захоплення села Козьова. У квітні 1915 року Маківка перебувала в зоні відповідальності 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії австро-угорського корпуса Гофмана. У складі цієї дивізії були 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських січових стрільців. Командиром 130-ї бригади в той час був оберт (полковник) Йозеф Вітошинський фон Добравола. Цей 67-літній воєначальник був українцем, що зробив успішну військову кар’єру в армії Австро-Угорщини. До січовиків він ставився дуже доброзичливо, у відповідь останні сприймали його як співвітчизника і називали на свій лад – Осип-Михайло Доброволя-Вітошинський або за даним йому ласкавим призвиськом «Дзядзьо». Перші два штурми російських військ 29 квітня і 30 квітня – 1 травня були відбиті із великим втратами для них. Січові стрільці неодноразово сміливо контратакували, відкидаючи противника назад. Особливо відзначилися курені Гриця Коссака і Василя Дідушка. Лише в результаті третього штурму 3-4 травня росіянам вдалося оволодіти Маківкою, при цьому були задіяні усі наявні резерви. Овруцький і Кременецький полки були цілковито знекровлені, втративши 3000 бійців убитими й пораненими.
Втрати австро-угорської армії теж виявилися суттєвими. Серед січових стрільців загинули 42, дістали поранення 76, потрапили в полон 35. Про одну з контратак січовиків у денному звіті командування 55-ї піхотної дивізії зазначалося: «Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слова їхніх хоробрих подвигів, та золотий лавровий листок і історії слова їхніх хоробрих подвигів, та золотий лавровий листок в історії їхнього народу. Боротьба була важка і вимагала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо нашу щиру подяку й наш подив. Героям, що Поклали свої голови і віддали останню краплину крови, тим, що не можуть уже радіти перемогою, присвячуємо на вічну пам’ять цю згадку. Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого корпусу, бо він матиме право назвати себе вибраною частиною». Оборона Маківки дозволила 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: 1) не дали змоги росіянам прорватися через карпатські перевали і вийти на оперативний простір на Угорську рівнину, що створило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту і могло призвести до виходу Австро-Угорщини з війни; 2) виграти час для зосередження німецьких військ на ділянці Горлиці – Тарнув і подальшого успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ із Галичини.
Вже 2 травня 1915 року розпочався «Горлицький прорив» австро – угорських і німецьких військ. Російське командування було змушене зупинити всі наступальні дії на напрямку Стрий – Мукачеве й незабаром, під тиском обстановки на правому фланзі фронту, розпочати виведення військ із Карпат. У ніч на 13 травня 1915 року російські війська відійшли з Маківки, яку негайно зайняли австрійці. Гора, що дісталася російськім військам ціною величезних втрат, була залишена без єдиного пострілу через 9 днів. Бої за гору Маківка стали найбільш відомими і славетними в історії Легіону Українських січових стрільців. У 1920-х роках члени Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х роках українська молодь розпочала масові паломництва на Макіївку. У 1998-1999 роках цвинтар січових стрільців на Маківці було відбудовано: встановили 50 хрестів на окремих могилах та один пам’ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалося.
Висновок: Бої за гору Маківку (29 квітня – 4 травня 1915 року) стали першим великим успіхом Легіону Українських січових стрільців (УСС) та однією з найславніших сторінок української мілітарної історії. У цих боях українські добровольці зупинили наступ російських військ, що намагалися прорватися через Карпати до Угорщини.
Місце пам’яті:
У 1920-30-х роках гора стала місцем паломництва української молоді та пластунів. Сьогодні на Маківці відновлено меморіальний військовий цвинтар січових стрільців.
Використана основна наукова та довідкова література:
1. Енциклопедія історія України: стаття «Маківка» (ред. І. Г. Патер, Т.6, 2009) надає академічні відомості про бої 1915 року.
2. Лукіянович Д. «Маківка» гора стрілецької невмирущої слави»(2005): фундаментальне дослідження, що вводить у науковий обіг маловідомі документальні джерела про бойові дії.
3. «Альбом УСС» (1935): історичне видання зі світлинами та мапами позицій на відтинку Маківка-Клива.
4. Сердяк Ю., «Маківка (Репортаж з двох річниць)»: розлогий емоційний текст у газеті «Наш Прапор» (1938), що описує паломництва на гору.
Матеріал підготувала
Завідуюча відділом просвітницької,
краєзнавчої діяльності та екскурсійної роботи
Людмила Смоловик
