Сайт працює в режимі наповнення, дякуємо за розуміння.
День Конституції України – це не просто державне свято, це день, коли ми згадуємо про багатовікову боротьбу нашого народу за свою свободу, незалежність і самовизначення. І в цій боротьбі важливу роль відігравали не лише збройні повстання та війни, але й конституційні акти, що закріплювали правові основи державності.
Конституція постала не на порожньому місці. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини («Березневі статті» тощо) – конституційні акти, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Особливе місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року. У цьому документі задекларовано основні засади розбудови демократичної держави. Цей документ, написаний у вигнанні після поразки у Полтавській битві, не лише проголошував відновлення Української держави, але й закладав основи для нового, більш справедливого суспільного ладу.
21 жовтня 1672 в селі Косуті (нині це територія Білорусі) в сім’ї родовитої шляхти чеського походження народився Пилип Орлик – український політичний і військовий діяч, Генеральний писар та гетьман Війська Запорозького (у вигнанні), публіцист і дипломат.
Батько, Степан Орлик, загинув у битві під Хотином під час польсько-османської війни, коли Пилипу ледь виповнився рік, тому сина виховувала мати, Ірина Орлик із роду Малаховських. Батько був католиком, але вона Пилипа охрестила за православним обрядом.
Пилип Орлик знав вісім європейських мов, а також давньогрецьку й латину. Навчався в єзуїтській Віленській академії та Києво-Могилянській академії, де його вчителем був професор філософії Стефан Яворський. За його рекомендацією став писарем Київської духовної консисторії, а за короткий час його запросили до Генеральної військової канцелярії в Батурин.
У 1702 році (за іншими даними – у 1706-му) став Генеральним писарем Війська Запорозького, довіреною особою гетьмана Івана Мазепи. Підтримав гетьмана в його планах піти на союз зі шведами проти Петра І, за його дорученням вів листування з Карлом ХІІ.
Після поразки шведів у битві під Полтавою разом із гетьманом, козацькою старшиною і козаками відступив до Бендер, на територію Османської імперії. Ці «мазепинці», як їх пізніше назвали історики, були першою українською політичною еміграцією.
Після смерті Мазепи 5 квітня 1710 року на спільній раді старшини та козацтва за участі представників османського султана і шведського короля Карла ХІІ Пилипа Орлика обрали гетьманом (у вигнанні).
Тоді ж були проголошені «Пакти й конституції прав і вольностей Війська Запорозького», відомі також як Бендерські пакти, або як Конституція Пилипа Орлика. У ній було прописано лад Гетьманщини після майбутнього визволення та відокремлення її від Росії. Зокрема, кордони Гетьманщини визначалися відповідно до Зборівського договору 1649 року. Гетьман мав охороняти цілісність і непорушність території України, також передбачалося створення виборного верховного органу – Генеральної ради, яка отримувала право «давати поради» гетьманові у найважливіших справах. Протектором та гарантом непорушності законів Конституції виступав король Швеції. Також були параграфи, які забороняли підкуп і встановлювали виборність посад та обмеження зловживань старшинських урядовців. Там був і пункт, який захищав права козацьких удів та жінок на час перебування чоловіка на війні чи в поході.
Все своє життя Пилип Орлик не полишав надії відстояти незалежність України та звільнити її з-під московського гніту. Заручившись підтримкою Швеції та Османської імперії, він у 1711 році з 16-тисячним військом, у якому були запорожці, шведи й поляки під командуванням Юзефа Потоцького, почав визвольний похід на Україну.
Орлика підтримало багато українців на Правобережжі. Дорогою він розсилав прокламації, в яких пояснював, чим загрожує московське панування і закликав підійматися на боротьбу. У березні, після кількох переможних битв, військо Орлика підійшло до Білої Церкви й почало осаду.
І тут сталося непередбачуване. Татари, стомлені довгою осадою, знялися і повернулися додому, грабуючи на своєму шляху українські села й забираючи великий ясир. Правобережні козаки, які приєдналися до Орлика, кинулися рятувати свої родини та мститися за наругу. За короткий час із 16-тисячного війська лишилося 3 тисячі, з якими Орлик змушений був відступити до Бендер.
«Орлик старався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок денний. Але всі старання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі», – писав історик Дмитро Дорошенко.
Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року в тодішній столиці Молдови Яссах. Крім Конституції залишив по собі кілька збірників віршів польською і «Щоденник подорожнього» польською та французькою, який вів із 1720-го по 1733 рік.
Хоча “Пакти й конституції” так і не були втілені в життя в повній мірі, вони стали важливим символом української державності та конституційної традиції.
Ідеї, закладені Пилипом Орликом, знайшли своє втілення в наступних конституційних актах України, зокрема в Конституції 1918 року та сучасній Конституції 1996 року.
У період Української революції 1917-1921 рр. конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки. УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною». Державотворчі процеси цього періоду були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. Свого часу абсолютна монархія Російської імперії не потребувала будь-яких конституцій. Натомість Радянський Союз, де авторитаризм і тоталітаризм досягли крайньої стадії, навпаки, за кілька десятиліть наплодив таку кількість основних законів, якої для цивілізованих країн вистачило б на тисячоліття.
Першу радянську Конституцію України прийняли у березні 1919 р., яка була калькою Конституції Російської Федерації. Світле майбутнє мала уособлювати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими радянськими республіками задля «спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції».
Після утворення у 1922 р. СРСР, загальносоюзну Конституцію прийняли в 1924-му. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформлено нову Конституцію УСРР.
Поки українці через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид на практиці знайомилися з тріумфом радянської «демократії», у Кремлі відреагували на подію «величезного історичного значення» – побудову соціалізму в СРСР. У 1936 р. постала нова, так звана «сталінська», Конституція СРСР, яка законодавчо закріпила перемогу соціалізму.
Конституція мала ряд демократичних новацій (щоправда, суто демагогічних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості; навіть свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.
Чергова Конституція УРСР 1937-го р. повторила положення союзного документу, максимально обмеживши повноваження республіканських органів.
Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися нові обрії ідеального суспільства. Тут тобі і суверенна республіка, і право виходу з СРСР (однак будь-які дії в цьому напрямку майже автоматично кваліфікувалися як зрада Батьківщини – найтяжчий злочин того часу). І «вся влада в Україні належить народові». Апофеозом «радянської демократії» стала шоста стаття Конституції, яка закріплювала монополію компартії. Багатопартійність у радянській державі до демократичних чеснот не належала.
Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.
Станом на червень 1996 року Україна залишалася єдиною країною з колишніх республік СРСР, що жила за старою, ще радянською, 1978 року, конституцією.
На той час Україна уже була суверенною державою, визнаною світовим співтовариством, членом багатьох європейських і світових міжнародних організацій. Відбулась і трансформація політичної системи, була заснована переважна більшість нових державних інституцій, зокрема, діяв інститут президентства. У 1994-му відбулись перші в незалежній Україні вибори до Верховної Ради. Конституційна епопея почалася в Україні майже одразу після внесення змін до старої, радянської Конституції, в жовтні 1990. Тоді ж створили і Конституційну комісію. Впродовж 1990-1996 років було запропоновано 15 проектів Конституції України – як від Конституційної комісії, так і від різних політичних партій, ініціативних груп, науковців. У червні 1995 року конституційна криза сягнула свого апогею, тому між Верховною Радою і президентом було підписано Конституційний договір – своєрідний пакт про ненапад, який би дав змогу закінчити розробку і прийняття нової Конституції України. Однак, попри жорстке протистояння парламенту і президента, робота над проектом Конституції все ж тривала.
В березні 1996 року Конституційною комісією був запропонований варіант проекту Конституції (президентський), в якому проглядалась надзвичайно сильна президентська влада і слабка – Верховної Ради. Народним обранцям стало зрозуміло, що потрібно спільними зусиллями доопрацьовувати проект Основного Закону. Для цього була створена робоча група з представників десяти фракцій Верховної Ради (крім комуністів і соціалістів, але останні все ж таки згодом ненадовго приєднаються), яку невдовзі перетворили на Тимчасову спеціальну комісію, яку очолив Михайло Сирота. Перше її офіційне засідання відбулося 6 травня 1996 року. Саме ця комісія й підготувала остаточний проект документа, який стане діючою нині Конституцією України.
До 27 червня, практично було узгоджено чверть статей, зокрема, стосовно прав людини та виборчої системи. Найбільш дискусійні – щодо розподілу повноважень між гілками влади, державної символіки, приватної власності, статусу Республіки Крим та мови – залишили й узгоджували вже під час вікопомної конституційної ночі.
Основний закон України укладався буквально по крихтах. Голосували не тільки по статтях, але й по частинах, абзацах, інколи реченнях, і навіть – словах. Тимчасова спеціальна комісія здійснила велетенську підготовчу роботу задля ухвалення 28 червня Конституції України.
Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, закріпивши правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-а стаття Конституції, згідно якої «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Сьогодні, коли Україна знову бореться за свою свободу та незалежність, конституційна спадщина Пилипа Орлика нагадує нам про те, що справжня демократія ґрунтується на верховенстві права, повазі до прав людини та народовладді. Це те, за що українці воювали протягом століть, і те, що ми повинні зберегти для майбутніх поколінь.
День Конституції – це не лише привід для святкування, але й для глибоких роздумів про майбутнє України.
Ми повинні пам’ятати про те, що наша конституція – це не просто набір слів, а живий документ, який має захищати права та свободи всіх громадян України.
Тільки спільними зусиллями ми можемо збудувати по-справжньому демократичну, справедливу та правову державу.
Список використаних джерел:
• Електронний ресурс https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/21/1672-narodyvsya-pylyp-orlyk-getman-ukrayiny-avtor-paktiv-i-konstytuciyi-prav-i-volnostey-zaporizkogo-viyska
• Електронний ресурс https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/yak-ukrayina-otrymala-svoyu-konstytuciyu1
• Електронний ресурс https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3052088-konstitucijna-nic-so-ne-zakincilasa-abo-ak-v-ukraini-prijmali-konstituciu.html
