Сайт працює в режимі наповнення, дякуємо за розуміння..
Хоча кольчугу винайшли, ймовірно, ще кельти у ІV столітті до Р.Х., справжня «доба кольчуги» настала у часи Середньовіччя. З Х по ХІІІ століття кольчуга була найбільш поширеним обладунком в Європі, в тому числі в Україні, а потім ще чотири сотні років продовжувала бути складовою інших видів захисту. Дружини київських князів були захищені саме кольчугами.
Кольчуга – це полотно, утворене поєднанням залізних кілець, де в кожне кільце вставляється чотири інші. Кільця нарізали з дроту, який ковалі виготовляли вручну. Кільця найчастіше були клепаними – обидва кінці скрученого колом шматка дроту розклепували, дірявили і вставляли в отвір залізну заклепку. Таке кільце неможливо було роз’єднати. Кільця давньоруських кольчуг були дрібними – лише 6–14 мм у діаметрі, товщина дроту — 0,8-2 міліметр. Для цілої кольчуги потрібно було кілька тисяч кілець, на виготовлення яких витрачалося більше пів кілометра дроту.
Виготовлення кольчуги – це була кропітка праця, тому вироби зброярів були дуже дорогими, їх могли собі дозволити лише найкращі воїни – члени князівської дружини: бояри, боярські діти…
Давньоруська кольчуга мала крій сорочки з рукавом до ліктя або трохи довше і подолом до середини стегна. Для захисту шиї кольчуга мала невеликий комір. Для зручності кольчуги мали розрізи на подолі – з боків у ранній період і по центру в більш пізній. Під кольчугу обов’язково одягалася товста підкладка для амортизації ударів. Найкраще кольчуга захищала від стріл, її важко було перерубати мечем чи шаблею, проте вона боялася сильного удару вузьким наконечником списа. Тому коли в Європі основною технікою бою стає таранний удар затиснутим під пахвою списом, рицарі починають захищати себе додатково латними елементами.
