Сайт працює в режимі наповнення, дякуємо за розуміння..
Особисті солдатські медальйони червоноармійців періоду Другої світової війни було введено в обіг Наказом НКО № 138 від 15.03.1941 року.
Ідентифікаційний жетон військовослужбовця («медальон смерти», «смертельный медальон») — передбачений Женевськими конвенціями особистий ідентифікаційний жетон військовика; обов’язковий до носіння знак, що дозволяє швидко ідентифікувати вбитих та поранених на полі бою військовослужбовців. Один екземпляр вкладиша повинен був вилучатися похоронно по командою, а другий – вкладався назад у медальйон і залишався на загиблому. Але реально, в умовах бойових дій, ця вимога практично не виконувалася, медальйон вилучався цілком.
Медальйони були у вигляді текстолітового або ебонітового шести/восьмигранного або круглого циліндричного пеналу, всередину якого вкладався аркуш паперу з даними бійця. Довжина стандартного пеналу із загвинченою кришкою становила 50 мм, ширина 14 мм, внутрішній діаметр – 8 мм. Ідентифікатор носили в спеціальній кишені на поясі штанів. Був варіант пенала з вушком для носіння медальйона на шиї. Досить часто замість стандартних металевих медальйонів червоноармійці використовували порожні патронні гільзи, дерев’яні і металеві медальйони.
Як показала практика, медальйони, що використовуються в РККА, виявилися вельми непрактичними: водопроникними, не жаростійкими. Рукописні записки не завжди було прочитати. На сьогоднішній день лише один з сотні знайдених бланків, що вкладалися в «смертники», можна прочитати. По-перше, чорнило, яким записувалися дані, було виготовлено на рослинній, а не на хімічній основі. Тому під впливом природних факторів запис просто вимивався вологою, що проникала в капсулу. І якщо хімічний олівець, яким іноді писали бійці, залишався хоча б у розмитому вигляді, то нанесені чорнилом графи зникали. До того ж, багато військовослужбовців взагалі не вкладали записку в «смертний медальйон», вважаючи це поганою прикметою.
У період війни система обліку особового складу РККА Часто змінювалася – то вводила розпізнавальні знаки, то скасовувала їх, що також негативно впливало на обов’язок військовослужбовців носити ідентифікаційний знак. Офіційно, на основі нормативних документів, «смертні медальйони» видавалися лише з середини 1941 року до кінця 1942 року – березня 1942-го вирішено зняти армійські медальйони з забезпечення війська та замінити їх на червоноармійські книжки. В решті періоду війни, розпізнавальні знаки носилися військовослужбовцями за своєю ініціативою.
У результаті такого байдужого ставлення до обліку особового складу не ідентифіковані втрати військовослужбовців у період війни становили понад 40%.
